ПАТОГЕНЕЗ ТРАВМ СПИННОГО МОЗКУ ТА ЇХНІЙ ВПЛИВ НА ЛОКОМОЦІЮ І ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ПАЦІЄНТІВ

Анотація

У статті здійснено системний аналіз сучасних уявлень про патогенез травматичного ушкодження спинного мозку та його вплив на відновлення функціональної локомоції й загальну якість життя пацієнтів. Розглянуто етапність ушкодження спинного мозку з акцентом на взаємодію первинного механічного чинника та вторинного каскаду патологічних процесів, серед яких – ішемія, екзайтотоксичність, запальна реакція, демієлінізація та формування гліального рубця. Показано, що саме вторинні механізми визначають обсяг необоротних структурних змін і, відповідно, реабілітаційний потенціал постраждалих. Узагальнено дані клінічних досліджень щодо залежності відновлення ходьби від ступеня неврологічного дефіциту за шкалою ASIA. Установлено, що за повного ушкодження спинного мозку самостійна хода практично недосяжна, тоді як за неповних уражень до 70–75% пацієнтів здатні відновити амбулаторну функцію за умови цілеспрямованої реабілітації. Проаналізовано вплив вторинних ускладнень, зокрема спастичності, нейропатичного болю та інфекцій сечових шляхів, на повсякденну активність і соціальну участь хворих. Обґрунтовано, що навіть за наявності позитивної динаміки рухових функцій ці ускладнення можуть суттєво обмежувати рівень незалежності. Зроблено висновок про необхідність мультидисциплінарного реабілітаційного підходу, який поєднує відновлення локомоції, контроль вторинних уражень та психосоціальну підтримку з метою покращення довгострокових результатів і якості життя пацієнтів після травми спинного мозку.